З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професіонального
театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.
Це визначний актор, режисер і драматург, один із засновників і керівник
першого самостійного українського професіонального театру побутового
напрямку.
Марко Лукич Кропивницький народився 10 (22) травня 1840р. в селі Бежбайраки
Бобринецького повіту Херсонської губернії (тепер село Кропивницьке
Новоукраїнського району Кіровоградській області) в сім'ї управляючого маєтком
поміщика Фундуклея, Луки Івановича Кропивницького, який був із збіднілих
дворян і Капітолини Іванівни Дубровинської - з роду біглого кріпацького
музиканта. Протягом кількох років маленький Марк був на становищі наймита у
панів, до яких віддав його батько "в науку". У дитинстві співав в церковному
хорі, мав чудовий альт. Жив у Бобринці у своєї бабусі Уляни Дубровинської, де
й навчився грати на музичних інструментах.
Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі
шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання
стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, одночасно, мати вчить
його музики, розучує з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький
захоплюється театром і бере участь у виставах аматорського гуртка, який діяв
тоді в Бобринці, і в якому ставили п'єси українських і російських
драматургів. Школу юнак закінчує в 1856 році з похвальним листом . Після
невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до
Бобринця і вступає на державну службу до повітового суду.
У 1862 - 1863 роках він намагається продовжити освіту і стає вільним слухачем
юридичного факультету Київського університету. Під враженням однієї з
перекладених мелодрам, побачених у київському театрі під час навчання він
працює ночами над своєї першої п'єсою "Микита Старостенко". То був твір
недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона
відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок.
Всього за життя М.Кропивницький написав понад 40 п'єс.
З 1864 по 1871 рік М.Кропивницький працює на канцелярських посадах державних
установ міст Бобринця і Елисаветграда.
Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнює свої
знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865р. було
переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і І. Тобілевич "знайомились
потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером,
Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма,
Жорж Санд, Теккерея”. На казенній службі він не просувався, а часто зовсім
втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських
виставах.
Наприкінці 60-х років ХІХ століття у Бобринці М.Л.Кропивницкий знайомиться і
вступає шлюб з Олександрою Костянтиновною Вукотич (1852 - 1880).З нею у шлюбі
він мав дочку Марію (1875 - 1910) і приймального сина Костянтина (1870 -
1919).
Тривалий час (близько 20 років) Марко Лукич живе у Зайковських в
Єлисаветграді (М.П.Зайковська припадала тіткою дружині Кропивницького).
У 1871 року, після смерті батька, Марко Лукич подає у відставку, продає майно в
Бобринці і незабаром надходить на професійну сцену, погодившись працювати
актором у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в
російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко
вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи,
розуміння місця театру в житті суспільства.
Близько 40 років життя М.Л.Кропивницький віддав професійному театру. За цей
час майстер створив десятки типових образів в драмі, комедії, трагедії.
До 1881 року Марко Лукич працював у російських трупах актором і режисером,
зажив слави і визнання в таких містах, як Одеса, Харків, Єлисаветград,
Кременчук. Його помітили й відзначили в Петербурзі (1874 р.). Продовжував
літературну діяльність ("Помирились", 1869 р., "За сиротою і Бог із калитою,
або ж Несподіване сватання", 1871 р., "Невільник", 1872 р.).
У 1872р. в одеській газеті "Новороссийский телеграф” було опубліковано
водевілі М. Кропивницького "Помирились” і "За сиротою і Бог з калитою, або ж
Несподіване сватання”.
Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського
театру були його гастролі 1875р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером
театру товариства "Руська бесіда”, він доклав зусиль до змін у репертуарі й
художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.
Переживши страшні часи дії царського Ємського указу 1876 року про заборону
українського слова (хоча ще залишились численні обмеження й застереження) почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та
робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882р. він організовує і очолює першу професійну
українську трупу, до якої увійшли М.Заньковецька, М.Садовський, з 1883 р. -
П.Саксаганський, М.Садовська-Барілоті, І.Карпенко-Карий, Г.Затиркевич-
Карпинська. Ця трупа приблизно через рік зливається з трупою М. Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя, ці провідні актори. Виставляючи твори І. Котляревського, Т.Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці утверджували принципи народності й реалізму.
Свої виступи новостворена українська трупа почала на сцені театру в
м.Єлисаветграді 27 жовтня 1882 року першим спектаклем "Наталка Полтавка" за п'єсою І.Котляревського, яка викликала захоплення публіки і яку визначила рецензія в газеті "Єлисаветградський вісник" (29.10.1882 р., № 118). Надалі українські актори під керівництвом М.Л.Кропивницкого виступали з незмінним успіхом й здобували дедалі більше шанувальників і однодумців.
Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882р., включала п'єси
"Дай серцю волю, заведе в неволю”, "Глитай, або ж павук” та "Невільник”.
У перше двадцятиріччя Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — "Помирились” (1869), "За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання” (1871), "Актор Синиця” (1871) — переробка водевілю Д. Ленського "Лев Гурич Синичкін”, "Пошились у дурні” (1875), "По ревізії” (1882), "Лихо не кожному лихо — іншому й талан” (1882), "Вуси” (1885) — за оповіданням О. Стороженка Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам "Невільник” (1872) за поемою Т. Шевченка, "Беспочвенники” (1878, остаточна редакція — 1898), "Докисонце зійде, роса очі виїсть” (1882), "Глитай, або ж павук” (1882),
притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів
(зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари,
яким протиставлені інші персонажі). У драмах "Де зерно, там і полова” ("Дві
сім'ї”) (1888), "Зайдиголова” (1889), "Олеся” (1891), "Перед волею” (1899),
"Розгардіяш” (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова
сюжетна лінія.
У серпні 1883 року директором трупи Кропивницького став М.П.Старицький.
Кропивницький же залишився провідним актором і режисером, більше часу
віддавав творчій роботі. Його п'єси "Поки сонце зійде, роса очі виїсть",
"Глитай, або ж павук", "По ревізії", написані у 1882 році, стають окрасою
репертуару цього театру.
У 1885 року з цієї трупи утворюються два колективу: під керівництвом
Кропивницького і Старицького.
Найкращі сили тодішнього українського театру, зібрані в трупі Марка
Кропивницького, під час гастролей 1886 - 1887 років полонили глядача
Петербурга і Москви.
Театральні міжсезоння Кропивницький проводить в Єлисаветграді у Зайковської.
Тут від другого шлюбу з лікарем Надією Василівною Гладушенко (1859 - 1922) ,
у нього народжується дочка Олександра (1888 - 1969), згодом відома співачка
опери і оперети.
У 1889 року Кропивницький для своєї нової сім'ї купує на Харківщині хутір,
який називає "Затишком". Тут народжуються молодші діти Володимир і Ольга,
проходять останні 20 років життя.
Наприкінці ХІХ століття М.Л.Кропивницький виступав з двома новими
театральними колективами. Він створив їх з числа маловідомих акторів,
любителів. Під його впливом блискучими зірками української сцени стали
Л.Линницька, Ф.Левицький, Е.Зарницька, О.Суслов, Д.Гайдамак, І.Мар'яненко.
У роботі зі своїми колективами режисер Кропивницкий домагається налагодженого
акторського ансамблю, життєвої і художньої правди на сцені.
Майстер перевтілення, актор Кропивницький створює десятки сценічних шедеврів.
Серед них: Виборний в "Наталці Полтавці" І.Котляревського, Хома Кичатий в
"Назарі Стодолі" Т.Шевченка, Карась в "Запорожці за Дунаєм" С.Гулака-
Артемовського, Йосип Бичок у власній п'єсі "Глитай, або ж павук" та інші.
Мистецтво українських акторів вітають в Грузії (виступи 1890 року), Молдавії
(1898, 1901 роки) та Білорусі (1899 рік).
У 1900 - 1903 роках Марко Лукич працює у об'єднаній трупі корифеїв. Через
прогресуючу хворобу слуху він виявляється відстороненим від звичайного
акторського життя. Живе на хуторі "Затишок", проводить громадську діяльність,
займається організацією на хуторі школи для дітей і дорослих.
Відомий М.Кропивницький і як організатор першого на Україні дитячого театру.
Для нього в 1907 р. він пише п'єси "Івасик Телесик" і "За щучим велінням".
У 900-ті рр. XIX сторіччя Кропивницький не раз називає свої п'єси малюнками —
"малюнки сільського руху” ("Конон Блискавиченко”, 1902, "Скрутна доба”,
1906), "малюнки сільського життя” ("Старі сучки й молоді парості”, 1908),
"малюнки сільського каламуту” ("Зерно і полова”, 1910), — інтуїтивно
відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок,
середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по суті, відбулася ще до початку
твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.
Своєрідним явищем є комедії Кропивницького "Чмир” (1890), "На руїнах” (1900),
"Супротивні течії” (1900), "Мамаша” (1903), "Старі сучки й молоді парості”,
як і водевіль "Дійшов до розуму” (1909). У деяких з них наявні ознаки
трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням.
Незлостивою іронією позначено комедію "Голомозий” (1908), названу автором
драмою. Серед авторських жанрових визначень є й "етюд” (одноактівки "По
ревізії”, "Лихо не кожному лихо...”).
Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох
останніх його творах, позначених трагедійністю ("Страчена сила”, 1903; "Зерно
і полова”, 1910).
Час від часу письменник звертається до інсценізації та переробки відомих
літературних творів ("Невільник” за Шевченком, "Вій” і "Пропавша грамота” за
Гоголем, "Вергілійова Енеїда”, "Чайковський, або Олексій Попович” за
Гребінкою, "Підгоряни” за Гушалевичем, "Вуси” за Стороженком, "Хоть з мосту
та в воду головою” за Мольєровим "Жоржем Данденом”).
Інтенсивна артистична (як правило, не менше ста вистав на рік) й
організаторська діяльність Кропивницького, розгалуженість театральних
маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були зумовлені відсутністю
стаціонарного театру (численні міста України, Росії, Молдавії, Закавказзя,
Польщі, Білорусії), — лишали небагато часу для літературної творчості. Але
настійна потреба у повноцінному репертуарі, відданість улюбленому мистецтву,
різностороння обдарованість породжували величезний ентузіазм, який давав
змогу Кропивницькому долати і всі труднощі "акторського напівциганського
життя”, і тимчасові (іноді навіть конфліктні та тривалі за часом) розходження
з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс різних жанрів, включаючи
переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської
драматургії.
Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров'я
оселитись на хуторі "Затишок”, Кропивницький досить часто виїжджав брати
участь у спектаклях, продовжував писати п'єси, намагаючись порушувати
найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя.
Останніми роками свого життя Марко Лукич активізує акторську діяльність,
виступає в трупах Сабинина, Суслова і Колісниченко.
Останніми місцями виступів М.Л.Кропивницького в театральний сезон 1910 року
стали міста Аккерман і Одеса. В Одесі Марко Лукич був змушений вибачитися
перед глядачами за погане самопочуття і неможливість грати.
8 квітня 1910 року (21 квітня за новим стилем) Кропивницький поїхав додому на
хутір "Затишок" і в дорозі помер від крововиливу в мозок. Вся Україна
сумувала з приводу смерті "Батька українського театру".
Похований М.Л.Кропивницький в місті Харкові. У 1914 року на його могилі
встановлено погруддя роботи скульптора Ф.Балавенського.
Література
1. КИРИЧОК П.М. Марко Кропивницький. Нарис життя і творчості. – К.:
Дніпро, 1985. – 150 с.
2. КРОПИВНИЦЬКИЙ М.Л. Драматичні твори.– К.: Наук. думка, 1990. – 608 с.
3. КОРИФЕЇ українського театру: Зб. – К.: Мистец., 1982. – 309 с.
4. КАЗИМИРОВ О. Український аматорський театр: Дожовт. період. – К.,
1965. – 133 с.
|
